Слідами безсмертної звитяги

Виповнюється 79 річниця із дня створення 14 жовтня 1942 р., на свято Покрови Пресвятої Богородиці, найбільш легендарної із всіх армій руху Опору в роки Другої світової війни – Української Повстанської Армії . Це було військо, що увійшло в історію українського супротиву і стало унікальним в світовій історії явищем – діюча самостійна армія без незалежної держави. Із створенням УПА вся Західна Україна запалала вогнем національно-визвольної боротьби проти коричневих, а згодом червоних окупантів. Боротьба проти рабства й тиранії двох величезних монстрів-держав була побудована на засадах українства й обов’язку військової служби,яка була спрямована на незалежність і свободу. Із наближенням свята Покрови поринаєм знову і знову у сумні спомини: «Скільки молодих людей віддали у ті буремні роки свої життя за свободу Вітчизни. Яким високим був їхній душевний порив, відданість Україні, патріотизм, а зразки мужності і героїзму є неперевершеними і завжди будуть викликати захоплення і пробуджувати у нас національний дух.» В горнилі жертовної боротьби, Україна втрачала своїх кращих борців. Боротися із значно переважаючими, озброєними до зубів, каральними органами НКВС було надзвичайно важко. У 1945 р. проходять запеклі бої українських повстанців в Чорному Лісі. Всі сили НКВС, чорні сили убивць і донощиків були кинуті проти тактичного відтинку УПА ( «Чорний ліс», ТВ22). Вцілілі підрозділи змушені були прориватись із боями в гори. Настала зима,а з нею і Різдвяні свята. «Сумні,сумні свята в сорок шостім році, по всій нашій Україні плач на кожнім кроці» - голосила коляда .
Яскравим взірцем неперевершеної мужності і героїзму є бій групи повстанців із значно переважаючими силами НКВС в урочищі Вівчина, у хаті Гнатюка Миколи Федоровича, 9 січня 1946року. Саме до його хатини ввечері підійшла група повстанців, яка передислоковувалась у Карпати, щоб зігрітись і відпочити. Стомлені важким переходом, померзлі повстанці після вечері поснули. І хоч було виставлено сторожу та ворог діяв підступно. При допомозі зрадника знешкодив двох стійкових, які були виставлені за декілька метрів від хати, біля сусідніх осель, по ліву і по праву сторону, і оточив подвір'я. Було це приблизно біля 11 години. Господиня хати готувала їжу повстанцям. В цей час зайшов вартовий, щоб помінятись із товаришем на стійці. Ніч тоді була морозяною і місячна. Господиня як поралась біля печі так і завмерла. Вона першою замітила ворога. «Йой совіти!»- зойкнула вона, побачивши відблиск зірок на шапках. «Тихо газдинько. Я зараз перевірю.»- сказав вартовий і вийшов надвір. Загорода миттєво наповнилась ворогом. Вартового було вбито. «Бандєровци, здавайтєсь!» - пролунало знадвору. Партизани в суматосі схоплювались і рвались до зброї . Але можна уявити , якою була реакція стомлених довгим переходом, змерзлих повстанців, що тільки побачили перший сон. Після поданої команди почався масовий обстріл хати із автоматів та кулеметів. Перша куля влучила в лампу. Згадував ті трагічні події, покійний уже, Гнатюк Василь Миколайович 1940 року народження: «Мені хоч минуло 5 років, але той бій і трагедію я запам'ятав на все життя. Ми лежали, притиснуті батьком до підлоги. Не знаємо, просто чудом залишились тоді живими. Після зливи куль поступила наступна команда: «Гражданскіє ,виходітє !» Батько з матір'ю виводили нас з хати. Пам'ятаємо ,як тепер, цілу загороду чекістів, які спрямували дула автоматів на хату. Біля криниці були встановлені два кулемети -«дехтярі». Із хати тоді вийшов також наш родич Дем'янів Іван, який переховувався від чекістів бо його син Дем'янів Микола - боєць УПА загинув, і за рідними влаштували справжнє полювання. Коли батько переступав поріг сліпа куля влучила йому в ліве око і пройшла навиліт через скроню. Не знаєм , але напевно сам бог його врятував тоді від смерті. Ми вже із пораненим батьком зайшли до хати сусіда Поповича Петра. А потім знову почалась шалена стрілянина . Постанці відстрілювались, але сили були нерівні. Ми пам'ятаєм добре як зайнялась наша хата , а згодом стайня із стодолою. Із болем і сльозами на очах дивились, як горить наша домівка. Коли згоріла солома на хаті, почали горіти кізли. Ми бачили на поді ще живого повстанця, який перетворився на палаючий смолоскип. Він міг ще тоді врятуватись, здавшись у руки ворога, але ні стогону, ні зойку, ні слів про пощаду не пролунало. Із того бою вцілілим вийшов один повстанець, який накинув писану верету на плечі і крикнувши: «Гражданскій!»- зник під покровом ночі у потоки. Не можливо передати, що ми тільки пережили тієї ночі. Коли згоріла хата до сусіда зайшли чекісти і хотіли клацаючи затворами добити батька. Ми пищали, захистивши його своїми тілами: «Не стріляйте! Це наш тато.» Після деяких вагань вони відійшли.»
У тому бою загинуло і згоріло 9 повстанців. Можливо хтось був і поранений, але ніхто не просив пощади і так з вогнем, увійшли у безсмертя, згорівши в тріскучому полум’ї, вкривши себе немеркнучою славою. Трьох партизанів ,які перебували на стійці, чекісти-професійні вбивці, прибрали, швидше за все підповзли і прирізали, тому що пострілів не було чути. Їхні тіла забрали з місця трагедії для впізнання. На другий день люди посходились і із згарища позбирали обгорілі тіла та кістки повстанців, які захоронили недалеко на полі , на місці де вже був раніше похований загиблий односельчанин Боднар Іван. Згодом поховали біля могили ще одного невідомого героя, убитого в лісі повстанця. На могилі встановили три хрести. Односельчани бережно ставились до святого місця похованих героїв. І хоч за радянської влади жили в страсі, на Великодні свята прикрашали хрести віночками. У 1990 році із ініціативи сільського осередку Народного Руху України було поновлено хрести та посаджено алейку із беріз та лип. Кажуть, що УПА – це армія безіменних. За всіма правилами партизанської війни та військової стратегії бійці носили псевдоніми, навіть рідні не знали справжніх імен один одного. Розкривати їх можна було тільки після смерті. Багато бійців, переживаючи за своїх рідних, щоб вороги їх не репресували, не дозволяли розкривати свої імена. Відомому досліднику героїчної боротьби ОУН-УПА на теренах Прикарпаття , Кметюку Івану Васильовичу вдалось дізнатись про двох повстанців, що загинули в тому бою. Ними виявились уродженці села Павлівка Тисменецького району: Шуляр Дмитро Олексійович 1911 р.н.,псевдо «Січовик» та Сас Роман Дмитрович 1925 р.н. Прізвища решту повстанців не відомі.
Кожного року учні Краснянського ліцею (школи) у рамках проведення Великодньої толоки та напередодні свята Покрови Пресятої Богородиці впорядковують пам'ятні місця в селі та могили загиблих героїв.
У 2016 році з ініціативи вчителя фізичної культури та захисту Вітчизни Данилюка Дмитра Йосиповича, активного учасника двох революцій, учасника війни на Сході України проведено оновлення могили загиблих повстанців в урочищі Вівчина. Активно долучились до впорядкування група молодих односельців, учасники Революції Гідності, що зробили багато добрих справ для села. Саме вони виклали доріжку із каменю, вирізали на могилі кам'яний тризуб, встановили нові хрести. Допомагали тоді всі, хто дорожить героїчним минулим нашого народу: депутат Івано-Франківської обласної ради Голіней Юрій Дмитрович, Гнатюк Василь Петрович, учні та вчителі школи, односельчани. Уже багато років на могилі загиблих героїв проводим пам'ятні заходи напередодні Свята Покрови Пресвятої Богородиці, річниць створення УПА та Дня захисника України. 13 жовтня учнями та вчителями ліцею здійснено патріотичну ходу " Слідами безсмертної звитяги" до могили загиблих героїв де відбувся мітинг-реквієм та панахида. Прийшли, також односельчани із вулиці Лаз Горішній. Досить хвилюючим був реквієм. Учні розпочали його виконанням Державного Гімну. Панахиду за полеглими бійцями УПА відправив отець Іван Виксюк. Було відтворено у розповіді директором ліцею картини бою повстанців із значно переважаючими силами НКВС. В скорботі схилені голови присутніх, опущені над могилами повстанців прапори. Із проведенням мітингу проходило єднання героїв минулого покоління і теперішніх, хто захищає із зброєю в руках територіальну цілісність нашої держави на Сході України – адже передали учням бойові прапори із автографами. «Ніхто і ніколи нас не здолав і не здолає. Бо наш народ не дивлячись на всі ті гноблення і злочини , що робили наші вороги, мов фенікс восресає із попелу». Завершився мітинг-реквієм виконанням повстанських пісень та Державного Гімну України.
Наш край в часи нацизму і більшовизму кипів і загартовувався, страждав і боровся. І як не доводилося важко, яким би небезпечним не був шлях боротьби люди ставали у смертельний двобій із супостатом. Йшли, щоб продовжити багатовікову боротьбу за волю і їхнім було «Краще смерть, ніж неволя». Командувач УПА Роман Шухевич зазначав: «Героїчна боротьба УПА й визвольного революційного підпілля- це найбільш героїчна доба в історії України… На героїзмі УПА й визвольного революційного підпілля будуть виховуватися нові українські покоління.» І сьогодні героїзм бійців УПА надихає бійців на передовій на боротьбу із російським агресором та бандами сепаратистів і заставляє здригатися ворогів.
Ще здалеку, з’їжджаючи з гори Клифки, можна побачити в урочищі Вівчина, серед алейки беріз і лип ,три хрести, де покояться кістки загиблих повстанців. Спіть вічним сном герої безсмертної слави. І кожний раз , проходячи повз ці могили низько схилім голови, бо в них покояться патріоти, що впали смертю хоробрих в жорстокому бою. Вони не здались на милість супостата, а з полум’ям палаючої хати ввійшли в безсмертя. Схиляймо низько голови над кожною могилою погиблих героїв. Бо в них лежить серце Вітчизни, в них захована наша слава, про яку ми не маєм права забути і повинні зберегти та донести до майбутніх поколінь. СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!